© Сайт про Урок @""ІНФОРМАТИКА""@ WMmail.ru - сервис почтовых рассылок
   
  pc201010
  Фактографія розвитку вітчизняної науки
 
Фактографія розвитку вітчизняної науки і техніки на уроках інформатики

Орієнтація курсу основ інформатики і обчислювальної техніки на формування готовності учнів до життя і трудової діяльності в умовах інформатизованого суспільства майбутнього сторіччя має визначати не тільки його зміст, а і світоглядну спрямованість. Зважаючи на природну зацікавленість учнів новими інформаційними технологіями, використання яких їм доводиться бачити у повсякденному житті, у засобах масової інформації, кіно - та відеофільмах, реалізація завдань, які поставлено перед курсом, на перший погляд не здається надто важкою. З іншого боку, окрім основних результатів навчання слід обов’язково планувати і додаткові, а надто – реалізацію виховних впливів як процесу навчання, так і навчального матеріалу. Відомо, що при правильному підборі фактичного матеріалу з історії розвитку майже кожної галузі науки, техніки та культури можна до певної міри запрограмувати спрямованість розвитку особистості, орієнтацію її на певну систему цінностей. Для багатьох учнів переконливим є посилання на історичні факти, які свідчать про пріоритет вітчизняної науки і техніки на певних етапах їх розвитку. Незважаючи на те, що за свідченнями провідних спеціалістів у галузі інформаційних технологій, Україна на протязі багатьох років була усесвітньо відомим осередком розвитку цього напрямку науки і техніки, зараз історичні здобутки українських учених у цій галузі не завжди належно пропагуються. Зокрема, у більшості підготовлених навчальних посібників досить односторонньо подається історія розвитку засобів обчислювальної техніки – згадуються етапи створення засобів обчислювальної техніки у США, Великобританії, Німеччині, а про розвиток її у СРСР, зокрема в Україні згадується мало. У кращому випадкові констатується створення С.О. Лебєдєвим у Києві першої у континентальній Європі електронно-обчислювальної машини МЕСМ. Основна увага приділяється етапам розробки засобів обчислювальної техніки фірмами IBM, DEC, Apple та небагатьма іншими. Тим самим не використовується виховний потенціал історії розвитку вітчизняної науки і техніки. Потрібно зазначити, що цей потенціал досить великий, оскільки, за свідченням провідних науковців, якщо у перші роки становлення кібернетики її лідером був американський вчений угорського походження Норберт Вінер, то у період становлення теоретичних засад та розробки апаратно-програмного втілення інформаційних систем та керуючих машин (60-70 роки) визнаним у світі лідером був український учений – Віктор Михайлович Глушков. На вшанування пам’яті академіка В.М. Глушкова його іменем названо Інститут кібернетики АН України, проводиться багато заходів – семінари, наукові конференції, тощо. Життєвий шлях академіка В.М.Глушкова нерозривно пов’язаний з Україною, з етапами розвитку вітчизняної науки, тому використання біографічних матеріалів про нього на уроках інформатики може дати значний позитивний ефект у справі патрітичного виховання, формування національної самосвідомості. Почати можна з того, що, розповідаючи про застосування інформатики, сказати, що означення кібернетики як науки про загальні закономірності, принципи і методи опрацювання інформації і управління складними системами сформульовано академіком В.М.Глушковим. Пріоритетним є також те, що першу в світі “Енциклопедію кібернетики” було видано у 1974 році за редакцією Глушкова В.М. російською і українською мовами. При перевиданні Британської енциклопедії, Американської енциклопедії та Большой Советской Энциклопедии при підготовці розділу “Кібернентика” видавництва звертались до Глушкова В.М. як до визнаного у світі лідера цієї галузі. У липні 1970 року у Великобританії відбувалась конференція під назвою “Фундаментальна школа піонерів світової комп’ютерної техніки, які створювали її минуле і будуть формувати майбутнє” то на неї було запрошено доповідачів усього з восьми країн, в т.ч. із Радянського Союзу, а точніше – з України. На теоретичних засадах проектування ЕОМ, розроблених в України у 60 роках, базується розробка найсучасніших програмних і апаратних засобів. Деякі факти з біографії академіка В.М.Глушкова подано нижче у відповідності до [1,2,3,4]. Глушков Віктор Михайлович народився 24 серпня 1923 у Ростові-на-Дону. Батько – Глушков Михайло Іванович – гірничий інженер, родом із станиці Луганської, на кордоні України і Росії, мати – Віра Йосипівна – із станиці Кам’янської. Батько його закінчив Дніпропетровський гірничий інститут. У 1927 році сім’я Глушкових переїхала до м.Шахти, де і пройшли дитинство і юність майбутнього ученого. Працював на відновленні шахт Донбасу, потрапляв у завали під землею. У 1944 році став студентом теплотехнічного факультету Новочеркаського індустріального інституту. У вересні 1947 року перевівся до Ростовського-на-Дону університета. При виконанні дипломної роботи, присвяченої обчисленню деяких невласних інтегралів, знайшов неточності таблиць, які використовувались до цього на протязі багатьох років і витримали по 10-12 видань. Після закінчення університету Глушкова В.М. було направлено на роботу на Урал, до однієї з нових закритих науково-виробничих структур атомної промисловості, але у останній момент направлення було змінено на направлення до Новочеркаського індустріального інституту. На той час Глушков разом з дружиною вже знаходились у Нижньому Тагілі і, за свідченням самого Віктора Михайловича, у них просто не було грошей на дорогу назад. Він вирішив влаштуватись на роботу у Нижньотагільске педагогічне училище, а потім поїхав до Свердловська, сподіваючись влаштуватись на роботу викладачем до якого-небудь вузу міста. От таким, майже випадковим, був шлях ученого до Свердловська, до Сергія Миколаєвича Чернікова, який на той час був деканом факультета у Свердловському університеті. С.М. Черніков допоміг Глушкову влаштуватись на роботу (на 0.75 ставки асистента) до Свердловського лісотехнічного інституту. “Заднім числом” Міністерство вищої та середньої освіти СРСР освіти затвердило це як призначення і вже у наступному році він працював у цьому інституті на посаді старшого викладача. У 1949 році Глушков В.М. вступив до заочної аспірантури, а вже у жовтні 1951 року захистив кандидатську дисертацію. Докторську дисертацію захистив у 1955 році, після чого академіком АН України Б.В.Гнєденком був запрошений до Києва, де став завідуючим лабораторією обчислювальної техніки в Інституті математики АН України. На уроках інформатики та позаурочній роботі можуть бути використані і інші факти, які свідчать про пріоритет України у даній галузі науки і техніки. Цікаво було б і учням і вчителям прочитати у стіннівці гуртка інформатики рубрику “Вперше у світі в Україні”, ознайомитись з невідомими широкому загалу фактами. Деякі з них були невідомі внаслідок того, що у радянські часи усі роботи, пов’язані з обчислювальною технікою, мали відповідні грифи доступу, бо використовувались у військовій галузі, деяким фактам просто не надавали великого значення. Вперше у світі: … 1956-57 роках у Києві розроблено систему автоматичного супроводу радіолокаційної цілі, у якій використовувались дві ЕОМ, також повністю (як програмне забезпечення, так і апаратна частина) виготовлені в Україні. … 1961 році В.М. Глушковим було підготовлено книгу “Синтез цифровых автоматов”, яка зіграла значну роль у розвитку світової науки (перекладена англійською і перевидана у 1962 році у США). … 1964 році В.М. Глушковим було підготовлено книгу “Введение в кибернетику”, також перекладену багатьма мовами. … за три роки (1958-1961) розроблено і запущено у серію (на Київському радіозаводі, оскільки на той час промисловості обчислювальних машин в Україні не було – завод ВУМ почали будувати у 1960 році) універсальну керуючу машину, яка згодом дістала назву “Днепр” – машина була повністю напівпровідниковою, транспортабельною. Розробка аналогічної американської машини РВ-300 проводилась з 1957 по 61 рік. ЕОМ “Днепр” була рекордсменкою і по тривалості випуску – з 1961 по 1971 рік. Усі добре знають, що, як правило, тривалість випуску промислової продукції без докорінної модернізації становить не більше 5 років. На основі використання машини “Днепр” у 1959-63 роках на Миколаївському суднобудівному заводі було впроваджено систему “Авангард” - автоматизовану систему плазових робіт (робіт по викреслюванню деталей корпусів суден у мірилі 1:1) та газорізальних робіт. Під час реконструкції демонстраційного залу ЦУП перед сумісним космічним експериментом “Союз – Аполлон” у 1971 році для керування засобами відображення інформації на великому демонстраційному екрані було використано дві машини “Днепр”. …1963 році на Северодонецькому заводі обчислювальних машин розпочато серійний випуск машини для інженерних розрахунків “Промінь” – першої ЕОМ для персонального використання (на сучасне трактування – персональної ЕОМ) і першої ЕОМ з використанням ступеневого мікропрограмування. Машину цієї лінії – МИР-1 – у 1967 році придбала фірма ІВМ – не стільки для того, щоб на ній рахувати, а для того, щоб виграти у конкурентів, які у 1963 році запатентували принцип ступеневого мікропрограмування, судовий позов про авторство. Використання цього принципу у серійній ЕОМ, яку випускали у СРСР з 1963 року, безумовно вказувало на те, що цей принцип був відомим значно раніше. Унікальність машини “МИР” була ще й у тому, що робота на ній не вимагала від користувача програмування у звичному для нас розумінні, оскільки вхідна мова “Аналитик” машини була максимально наближеною до алгебраїчної нотації. Машина “МИР” була першою ЕОМ, яка використовувала інтерпретуючий режим роботи з мовою програмування високого рівня. …На початку 60-х років В.М.Глушковим запропоновано принцип макроконвеєрної роботи багатопроцесорної ЕОМ, який реалізовано у ЕОМ ЕС2701 та ЕС1766, які на час запуску у серію на Пензенському заводі обчислювальної техніки –1980-84 рр., не мали аналогів у світі. Швидкодія їх становила до півміліарда операцій на секунду. …У 1961 році було розроблено УСО – устройство связи с объектом – для зв’язку ЕОМ “Днепр” з експериментальною установкою. Американці розробили подібне устаткування – крейт КАМАК - тільки у 1967 році. …У тому ж році для обміну інформацією з науково-дослідним судном, яке знаходилось у Атлантичному океані, використано радіоканал значної протяжності, причому він був вперше двонапрямленим і з досить великою швидкодією. Добірку матеріалів при бажанні можна продовжувати, знаходячи їх у журнальних статтях, монографічній літературі та використовувати на уроках і у позакласній роботі. В.В. Лапінський канд. фіз-мат. наук, доцент кафедри інформатики НПУ ім.М.П. Драгоманова Етапи розв’язання задач на КП за допомогою програмування Перш ніж одержати очікуваний результат роботи програми на комп'ютері, необхідно виконати досить багато копіткої підготовчої роботи. Розглянемо докладніше етапи цієї роботи. Постановка задачі. Розв'язування будь-якої задачі починається з її постановки, викладеної мовою чітко визначених математичних понять. На першому кроці необхідно добре уявити, в чому саме полягає дана задача, які необхідні початкові дані, яку інформацію вважати результатами розв'язання. Побудова математичної моделі. Побудова математичної моделі алгоритму - дуже відповідальний етап. Не завжди умова сформульованої задачі містить в собі готову математичну формулу, яку можна застосувати для розробки алгоритму задачі, не завжди розв'язок задачі вдається одержати в явному вигляді, що зв'язує вхідні дані та результат. Для цього створюється інформаційна математична модель об'єкта, що вивчається. Вибір виду моделі залежить від інформаційної сутності об'єкта, а не від його фізичної природи. Тобто, не стільки важливе прикладне значення задач, як однотипність методів, якими вони розв'язуються. Наприклад, логічні моделі використовуються як для моделювання словесних міркувань, так і для опису логічних схем автоматики. Розв'язуючи задачу про рух тіла під дією прикладених до нього сил, ми перш за все записуємо рівняння його руху на основі законів механіки. Проте, крім сили тяжіння, на тіло діє і сила опору повітря. Постає питання достовірності математичної моделі і реальної картини досліджуваного об'єкта. Іноді буває неможливо врахувати всі реальні фактори, що впливають на нього. Тому дуже важливим є вміння виділити серед усіх факторів головні і другорядні, щоб останніми можна було знехтувати. При цьому може скластися ситуація, коли наперед невідомо, якими саме факторами можна знехтувати, і тому може бути кілька математичних моделей, які описують один і той самий об'єкт з різним ступенем достовірності. Відповідність моделі реальному об'єкту перевіряється практикою, комп'ютерним експериментом. Критерій застосування практики дає можливість оцінити побудовану модель і уточнити її за необхідності. Чим достовірніше математична модель відображає реальні сторони об'єкта, тим точніші одержувані результати. Побудова алгоритму. Наступним етапом є розробка алгоритму обробки інформації на основі побудованої математичної моделі. Тепер необхідно знайти спосіб розв'язування цієї задачі. Для цього можуть бути застосовані вже відомі методи, проведена їх оцінка, аналіз, відбір або розроблені нові методи. Наприклад, вибір методу розв'язування системи рівнянь, що описує дану математичну модель. Під час створення складних алгоритмів застосовується метод покрокової розробки. Сутність цього методу полягає в тому, що алгоритм розробляється «зверху донизу». На кожному етапі приймається невелика кількість рішень, що призводить до поступової деталізації, уточнення як виконуваної, так і інформаційної структури алгоритму. Такий підхід дозволяє розбити алгоритм на окремі частини - модулі, кожний з яких розв'язує свою самостійну підзадачу. Це дає можливість сконцентрувати зусилля на розв'язуванні кожної підзадачі, що реалізується у вигляді окремої процедури. Для кожного такого модуля визначаються свої методи реалізації алгоритму та структура даних, якими він оперує. Останнім етапом у методі покрокової розробки є об'єднання окремих незалежних модулів у єдине ціле. Для цього між модулями повинні бути встановлені зв'язки, тобто узгоджена передача інформації від одних модулів до інших: результати виконання одних модулів є вхідною інформацією для інших. Якщо поставлена задача є складним завданням, то важливість розбиття алгоритму на окремі модулі неможливо переоцінити. Вибір мови програмування. Алгоритм, призначений для виконання на комп'ютері, має бути записаний мовою програмування. Різноманітність існуючих мов програмування потребує від програміста реальної оцінки складності та характеру задачі. Тільки після цього він зможе здійснити оптимальний вибір мови програмування для реалізації поставленої задачі. Враховуючи можливість розбиття всього алгоритму на окремі модулі, для кожного з них вибір мови програмування можна здійснити окремо. Процес розробки програми, як і алгоритму, може здійснюватися за принципом «зверху донизу». Це дозволяє одержати добре структуровану програму, читання і розуміння якої значно полегшене. Складання програми. Цей етап потребує лише знання вибраної мови програмування. Суть його полягає в тому, щоб на основі розроблених алгоритмів і структур даних створити програму для комп'ютера. Компіляція програми. Переведення програми на машинну мову здійснюється за допомогою спеціальних програм - компіляторів. Однією з їх функцій є перевірка відсутності в програмі синтаксичних помилок. Не тіште себе надією, що ваша, навіть найпростіша, програма написана бездоганно. Серед програмістів побутує прислів'я: «Якщо програма не має помилок, це означає, що у вас поганий компілятор!!!» Налагодження програми, контрольний прорахунок. Виправлення усіх синтаксичних помилок у програмі на попередньому етапі зовсім не позбавляє вас від помилок іншого типу - змістовних, логічних. Вони з'являються під час помилкового трактування умови поставленої задачі, через недосконалість математичної моделі або недоліки у побудованому алгоритмі, що призводить до одержання помилкового результату. Такі помилки не можуть бути усунені на стадії компіляції, тому що для їх виявлення необхідна інформація про сутність самої задачі. Це може зробити лише сам розробник. Процес налагодження програми полягає в тому, що готується система тестів, за допомогою якої перевіряється робота програми в різних можливих режимах. Кожний тест містить набір вхідних даних, для яких відомий результат. Для більшості програм виникає необхідність добору не одного, а серії тестів, щоби перевірити якнайбільше можливих ситуацій, які можуть виникнути в процесі роботи програми. Якщо для всіх тестів результати роботи програми збіглися з розрахунками, то можна вважати, що логічних помилок немає. Експлуатація програми. Тепер програму можна тиражувати і пропонувати іншим користувачам, доповнивши її відповідною документацією для користувачів. Документація повинна містити опис виконуваної задачі, опис середовища, в якому може працювати програма, обмеження на вхідні дані, формат вхідних та вихідних даних. Більшість розглянутих етапів розв'язування задач на комп'ютері виконуються людиною і носять творчий, евристичний характер. Кодування інформації Будь-яка робота з записами вимагає їх кодування. Як правило повідомлення зберігаються у вигляді кодів. Кодування повідомлень – це подання їх за допомогою деякої послідовності знаків, тобто процес перетворення одного набору знаків в інший набір знаків. Кодування – спосіб зберігання і передавання інформації, форма подання її на носієві. Одне і теж повідомлення можна кодувати по-різному. Однією з систем кодування є азбука. Можна кодувати і звуки. Однією з таких систем кодування є ноти. Зберігати можна не тільки текстову та звукову інформацію. У вигляді кодів зберігаються і зображення. Якщо розглянути газетний малюнок через збільшувальне скло, то можна побачити, що він складається із точок. Координати кожної точки можна запам’ятати у вигляді чисел. Колір кожної точки також можна запам’ятати у вигляді числа. Такі числа можна зберігати в пам’яті комп’ютера та передавати на будь-які відстані. Для подання та опрацювання інформації в комп’ютері використовують двійкові коди, що використовують лише два символи – 0 і 1. Оскільки пристрої комп’ютера побудовані на елементах, що мають два стійких стани (які називаються 0 та 1). Це дозволяє технічно реалізувати збереження і опрацювання інформації. Біт (англ. Bit – двійкова одиниця) – найменша довжина двійкового коду (один двійковий розряд). Байт – це послідовність з 8 бітів. Загальна кількість різних комбінацій двійкових значень в байті дорівнює 28=256. Для кодування різних символів та для їх зберігання в запам’ятовуючих пристроях клмп’ютера найчастіше використовують американський стандартний код для обміну інформацією – ASCII (англ. Amecan Standart Code for Information Interchange), який являє собою стандартну таблицю кодування знаків. Одне те саме повідомлення можна закодувати різними способами, тобто виразити різними мовами. В процесі розвитку людства, люди створювали велику кількість мов кодування: • розмовні мови; • мова міміки і жестів; • мова малюнків і креслень; • мова науки (математична, хімічна, біологічні і інші символи); • мова мистецтва (музики, живопису, скульптури); • спеціальні мови (есперанто, морський семафор, азбука Морзе, азбука Брайля для незрячих) Опрацювання інформації Питання опрацювання інформації є одним із основних для учнів. Важливо, щоб учні розуміли, що люди в своїй діяльності постійно зустрічаються з необхідністю опрацьовувати деяку інформацію. Читаючи книгу, розглядаючи предмети, людина обробляє, запам’ятовує, накопичує інформацію. Поштою, телефоном, по радіо та за допомогою інших засобів зв’язку люди обмінюються інформацією – передають різноманітну інформацію і одержують іншу. Розв’язуючи задачі, аналізуючи явища, люди опрацьовують інформацію: вхідні знання (умови задач) перетворюються в нові знання (розв’язки задач). Ніщо живе не може існувати та розвиватися, не зберігаючи свого генетичного коду, не сприймаючи інформацію від оточуючого середовища через органи чуття і не переробляючи її за допомогою нервової системи. Але мало навчитися зберігати інформацію, ще необхідно її опрацьовувати, одержувати нову інформацію та передавати її. Зібравши інформацію за допомогою різних датчиків, людина приступає до її опрацювання і перетворення. Одним із найефективніших сучасних засобів опрацювання інформації є комп’ютер. За допомогою комп’ютера вхідна інформація опрацьовується за певними правилами, які складаються користувачем. Застосування комп’ютера як інструмента для роботи з інформацією багатогранні та різноманітні. Його використання дозволяє працювати не тільки з відомими моделями об’єктів, але і допомагає їх вдосконалювати, а також створювати нові моделі об’єктів, що вивчаються в різноманітних галузях людської діяльності. Опрацювання інформації в комп’ютері здійснюється за строгими формальними правилами. Можливості автоматичного опрацювання інформації базується на тому, що опрацювання інформації не завжди передбачає її осмислення. Так учні підводяться до поняття вхідної, вихідної і внутрішньої інформації, до поняття опрацювання інформації за допомогою автоматів. Тут необхідно виділити два аспекти: 1. Прийом, опрацювання, збереження та передавання інформації людиною. 2. Прийом, опрацювання, збереження та передавання інформації комп’ютером. Важливо, щоб учні розуміли, що на основі аналізу інформації, який здійснюється за певними правилами, які також являють собою інформацію про те, як слід аналізувати поступаючу інформацію, людина створює (синтезує) нову інформацію, яка може бути подана в різній формі. Питання про загальні правила аналізу інформації та синтезу на основі такого аналізу інформації нової інформації є настільки ж складними, як і питання про те, що таке інформація. Тут необхідно тільки довести до свідомості учнів розуміння того, що деякі види повідомлень, що подаються в спеціальній формі, може опрацьовувати (перетворювати) комп’ютер. Однак інформацію про правила опрацювання інформації машині повинна наперед задати людина. Маши на може працювати тільки за вказівками людини та опрацьовувати тільки таку інформацію, яку людина подає в формі, що дозволяє здійснити її введення до пристроїв машини, які призначені для введення та зберігання інформації. Аналізувати наявну інформацію і синтезувати (творити) нову інформацію (тобто відкривати нові закони, властивості і т.д.) може тільки людина. Питання про синтез нової інформації на основі наявної такіж складні, як і закони мислення людини. Тут доцільно обговорити з учнями питання про те, чи може машина мислити та привести їх до чіткого переконання, що машина мислити не може. Вона спроможна лише з великою швидкістю опрацьовувати (перетворювати) великі обсяги інформації за правилами, які задаються людиною, тобто на основі інформації, яка заздалегідь введена людиною до запам’ятовуючих пристроїв машини, але “придумати щось нове машина нездатна. Інформаційні процеси Особливе місце у вивченні поняття інформація відіграють питання про інформаційні процеси. Основними інформаційними процесами є: пошук – збирання – збереження – передавання – опрацювання – використання – захист інформації. Приймаючи повідомлення, людина фіксує його в свідомості, не обов’язково заглиблюючись в його зміст, і таким чином не обов’язково отримуючи інформацію, яку несе повідомлення. При цьому повідомлення поступають у вигляді деяких сигналів чи послідовностей сигналів, які сприймаються органами чуття людини (зір, слух, на дотик). Сигнали – це умовні знаки, за допомогою яких звертають на щось увагу, оповіщають, передають розпорядження або проводять переговори, тобто передають повідомлення. Для подання сигналів (в тому числі і на далекі відстані) використовують найрізноманітніші сигнальні засоби – світлові та звукові джерела (дорожні знаки, петарди, прожектори, радіомаяки, світлофори, димові шашки, прапорці, гудки, дзвінки, сирени, дзвони, ракети, сигнальні лампи, повідомлення голосом, по радіо, написи, тексти, плакати і ін.). Слід зауважити, що повідомлення не вважається прийнятим, якщо воно нанесене на деякий носій повідомлень, але відповідні сигнали не сприйняті органами чуття людини. Наприклад, якщо телеграфний апарат видрукував телеграму, але ніхто не звернув уваги на факт існування телеграми, то телеграму не можна вважати прийнятою. Для передавання повідомлень люди з давніх часів використовують різноманітні способи і засоби – сторожові вишки, сигнальні вогні, через гінців, сплавляння носіїв повідомлень за течією рік. В історію людства ввійшов подвиг грецького воїна, пов’язаний з передаванням повідомлення. 490 р. до н.е. після перемоги грецького війська над персами біля поселення Марафон, що знаходиться на віддалі 40 км від Афін, до столиці послали воїна, щоб передати повідомлення про перемогу. Воїн пробіг без відпочинку всю віддаль від Марафону до Афін. Прибігши до столиці, він вигукнув “Ми перемогли” і впав мертвий. На честь цього подвигу і нині на Олімпійських іграх проводяться змагання з марафонського бігу. Сьогодні повідомлення письмові, звукові, зображувальні передають за допомогою сучасних засобів телекомунікацій (віддаленого зв’язку) – телеграфних апаратів, телефонного, радіо та супутникового зв’язку на будь-які віддалі. Опрацювання повідомлень необхідне для виявлення інформації, яку вони несуть. При цьому самі повідомлення є інформаційними моделями процесів і явищ, що описані в повідомленнях. Слово “модель” означає образ, зразок, замінник, опис. Різні типи моделей часто використовують для опису та вивчення тих чи інших характеристик об’єктів навколишнього світу. Наприклад, глобус є моделлю земної кулі, географічна карта є моделлю деякої частини земної поверхні, відтворення в уяві перебігу подій, що вже відбулися – мисленна модель цього перебігу подій, іграшковий автомобіль чи літачок – моделі справжніх автомобіля чи літака, опис якогось явища природи є описовою моделлю цього явища. Вивчаючи різноманітні повідомлення, перевіряючи на їх основі всеможливі припущення, тобто здійснюючи аналіз повідомлень, з наявних повідомлень виводять різні твердження та їх обґрунтування, висновки, узагальнення, тобто здобувають інформацію, подаючи результати у вигляді нових повідомлень, нових правил, тверджень, виявлених закономірностей, здійснюючи в такий спосіб синтез нових знань, нової інформації. Для зберігання великих масивів повідомлень їх наносять на довгоіснуючі носії (папір, дерев’яні, металеві і інші поверхні, кінострічки, магнітні стрічки і диски, лазерні диски). При цьому повідомлення відповідним чином впорядковують – за галузями знань (математика, історія, література, мистецтвознавство і ін.), за мовами подання (англійська, іспанська, російська, українська), за алфавітом стосовно ключових слів (довідники, словники, енциклопедії), за типами повідомлень і носіїв (для книг – бібліотеки, для документів – архіви, для кінострічок – фільмотеки, для картин – картинні галереї, для історичних пам’яток – музеї, для відеофільмів – відеотеки, для рідкісних чи особливо цінних документів і речей – спеціальні сховища). Збирання повідомлень не є самоціллю. Для того, щоб інформацію, яку несуть повідомлення, можна було використовувати, причому багатократно, їх необхідно зберігати. Спосіб збереження повідомлень залежить від їх носіїв. Сховища повідомлень можуть бути різноманітні: • бібліотеки, відеотеки, фонотеки, архіви, патенти, бюро, музеї, картинні галереї; • комп’ютерні сховища – бази і банки даних, інформаційно-пошукові системи, електронні енциклопедії, медіатеки. Інформаційно-довідкова система – це сховище інформації, яке включає засоби введення, пошуку, розміщення і подання інформації. Однією із найважливіших операцій з повідомленнями є пошук повідомлень серед наявних, що містять принаймні якусь інформацію про ті чи інші явища, об’єкти, процеси. Пошук необхідних повідомлень невіддільний від опрацювання наявних. Такий пошук здійснюється в довідниках, енциклопедіях, архівах, словниках, журналах, книгах і інших засобах зберігання повідомлень за деякими ключовими словами. Це може бути назва твору, прізвище автора, коротка анотація до твору чи деякі слова із анотації. Разом з тим знайти потрібне повідомлення серед величезної маси всеможливих повідомлень буває досить нелегко і без спеціальних засобів пошуку часто є практично нездійсненною справою. Існують ручний і автоматизований методи пошуку інформації в сховищах. Для пошуку і збирання повідомлень, що несуть потрібну інформацію, використовують різноманітні засоби і методи: • Опитування; • Спостереження, досліди; • Експериментування (випробування); • Анкетування; • Консультації з фахівцями з питань, що вивчаються; • Читання відповідної літератури; • Перегляд відео, телепрограм; • Робота в бібліотеках, архівах; • Запити до інформаційно-довідкових систем. При пошукові інформації головне чітко розуміти, що потрібно шукати. Наприклад, щоб встановити правильний діагноз захворювання, хворого опитують, оглядають, прослуховують, роблять різні аналізи і вимірювання тиску, пульсу, знімають кардіограму, томограму, зондують і ін. Сучасний світ взаємозалежний, взаємозв’язаний. Неправильне чи зловмисне використання інформації в системах управління, зв’язку, виробничих та суспільних процесах може привести до великих аварій, військових конфліктів, дезорганізації діяльності наукових центрів і лабораторій, краху банків і комерційних організацій, виробничих підприємств, соціальних криз і т.д. Тому інформацію необхідно захищати від спотворення, втрати, несанкціонованого доступу, зловмисного використання. Розвиток промислового виробництва призвів до появи великої кількості нових знань. Разом з тим виникла необхідність частину таких знань приховувати від конкурентів, захищати їх. Інформація сьогодні стала продуктом і товаром, який можна купувати, продавати, обмінювати на щось інше. Захистом інформації називають забезпечення неможливості: • доступу до інформації сторонніх осіб (несанкціонований, нелегальний доступ); • незумисного або недозволеного використання, зміни чи руйнування інформації. Види інформації.Неперервні та дискетні сигнали Учні повинні засвоїти поняття про різні види інформації. Одина із існуючих класифікацій видів інформації відображена на рис. 8. Інформацію можна класифікувати різними способами, і різні науки роблять це по-різному. Наприклад, у філософії розрізняють інформацію об’єктивну і суб’єктивну. Об’єктивна інформація відображає явища природи та людського суспільства. Суб’єктивна інформація створюється людиною та відображає її бачення навколишнього світу. Для криміналістики, науки, медицини, економіки суттєво, що інформація буває повною і неповно, істинною і хибною, вірогідною і невірогідною, вчасною і невчасною. Юриста розглядають інформацію як факти. Фізики розглядають інформацію як послідовність сигналів. Лінгвістика вивчає методи кодування і подання інформації мовними методами. <--- Рис.8. В різних науках питання, пов’язані з інформацією, вивчаються з різних точок зору. Для інформатики основними є питання про пошук, зберігання, опрацювання, подання, передавання інформації. Сигнали неперервні і дискретні В інформатиці і фізиці розрізняють сигнали неперервні і дискретні (аналогові і цифрові). Людина звикла мати справу з аналоговою інформацією, а обчислювальна техніка в основному працює з цифровою інформацією. Різноманітну інформацію із навколишнього середовища людина отримує через органи чуття: слух, зір, смак, нюх, дотик. Світло, звук і тепло – це енергетичні сигнали, а смак і запах – це результат впливу хімічних з'єднань, в основі яких лежить енергетична природа. Немає двох однакових зелених листків на одному дереві, не почуємо двох однакових звуків – це інформація аналогова. Якщо ж різним кольорам присвоїти номери, а різним звукам – ноти, то аналогову інформацію можна перетворити у цифрову. Музика, коли ми її слухаємо, несе аналогову інформацію, але якщо її записати нотами, то вона стає цифровою. Різниця між аналоговою інформацією і цифровою перш за все полягає в тому, що аналогова інформація – неперервна, а цифрова – дискретна. Природа органів чуття людини така, що вони можуть сприймати аналогові сигнали. Багато пристроїв, які створені людиною, також працюють з аналоговими сигналами. Телевізор – це аналоговий пристрій. Телевізор містить кінескоп, промінь якого неперервно переміщується по екрану. Чим сильніший промінь, тим яскравіше світить точка, в яку він попадає. Зміна свічення точок проходить плавно і неперервно. Монітор комп’ютера також схожий на телевізор, але це пристрій цифровий. В ньому яскравість променя змінюється не плавно, а стрибками (дискретно). Промінь або є, або його немає. Якщо він є, то видно яскраву точку (білу чи кольорову). Якщо немає, видно чорну точку. Тому зображення на екрані монітора одержується більш чітким, ніж на екрані телевізора. Програвач грамплатівок – аналоговий пристрій. Чим більша висота нерівностей на звуковій доріжці, тим голосніше звучить звук. Телефон – також аналоговий пристрій. Чим голосніше ми говоримо в трубку, тим вища сила струму, який проходить через проводи, тим голосніший звук, який чує співрозмовник. До цифрових пристроїв відносяться персональні комп’ютери – вони працюють з записами, що подаються в цифровій формі. Цифровими також є музичні програвачі лазерних компакт-дисків, тому музичні компакт-диски можна відтворювати на комп’ютері. Властивості інформації Деякі методисти вважають за непотрібне зупинятися на властивостях інформації, однак, на нашу думку, учень повинен розумітити, що окрім сприймання інформації за допомогою органів чуттів при безпосередньому контакті з об'єктами зовнішнього світу людина може зберігати, опрацьовувати інформацію, в результаті отримувати нову і передавати її іншим людям за допомогою повідомлень. При цьому особливо важливо, щоб інформація, яку несуть повідомлення, сприяла прийманню на її основі правильних рішень, вона повинна характеризуватися такими властивостями, як вірогідність, повнота, актуальність, корисність, зрозумілість. Практика показує, що обговорення теми “Властивості інформації” проходить зацікавлено і викликає жвавий інтерес учнів, якщо вчитель використовує при поясненні частково-пошуковий метод на базі нетривіальних прикладів із життя. Наведемо приклади пояснення властивостей інформації вчителем. Однією із найважливіших властивостей повідомлень є їх вірогідність. Повідомлення вважається вірогідним, якщо воно не суперечить реальній дійсності, правильно її пояснює і підтверджується нею. Так, наприклад, довгий час вважалося, що у центрі всесвіту знаходиться Земля, а Сонце обертається навколо Землі (геоцентрична модель всесвіту К.Птоломея). Однак така модель всесвіту не узгоджувалася із спостереженнями астрономів. У 1543 році польський астроном М.Копернік на підставі аналізу результатів значної кількості спостережень довів помилковість геоцентричної моделі світу та вірогідність геліоцентричної моделі, яка слугує науці і сьогодні. Для підвищення надійності і вірогідності повідомлень та інформації, яку вони несуть, їх дублюють, передають різними способами і у різних формах подання, перевіряють, звертаючись до різних джерел, дослідів, підтверджень через непрямі свідчення. При цьому для того, щоб зробити правильні висновки (здобути інформацію, що має практичну цінність), набір повідомлень (показників, характеристик, ознак) повинен бути достатнім, тобто якомога повнішим і вичерпним, з одного боку, а з іншого – містити якомога менше надлишкових, необов’язкових повідомлень (фактів, ознак, проявів досліджуваного явища), тобто шуму, оскільки такий шум може призвести до неправильних висновків і прийняття на їх основі неправильних рішень. Наприклад, якщо необхідно встановити про яку тваринку йде мова, якщо сказано лише, що тваринка ловить мишей, то для однозначного висновку наявних повідомлень явно недостатньо, оскільки мишей ловить і кішка, і лисиця, і їжачок. Якщо ж додати, що тваринка має чотири лапки, ніс, очі, вуха, зуби, то таке додаткове повідомлення швидше за все несе лише шум. Повідомлення, яке несе певну інформацію, має бути своєчасним, щоб інформація мала практичну цінність. Одне і те ж повідомлення “О 17.00 мультфільм “Як козаки куліш варили” отримане о 16-й годині несе зовсім іншу інформацію, ніж отримане о 18-й годині. Якщо людині розповідають щось, до сприймання чого вона ще не підготовлена, наприклад звертаються англійською мовою раніше, ніж людина вивчила цю мову, то ця людина з почутого повідомлення винесе зовсім іншу інформацію (повідомлення є для такої людини незрозумілим), ніж це було б, коли б людина попередньо вивчила англійську мову. Слід пам’ятати, що надто велика кількість повідомлень чи їх несвоєчасність так само обеззброює людину, як і відсутність повідомлень. Для прийняття правильних рішень повідомлення повинно бути повним. Зайві (надлишкові) повідомлення (зайва інформація, тобто шум) відволікають увагу і заважають швидко і вчасно знайти правильне рішення і навіть можуть призвести до неправильних висновків і прийняття на їх основі неправильних рішень. Неповнота ж повідомлень так само може призвести або до неправильних висновків, або до їх невчасності, оскільки доведеться втрачати час на пошуки уточнюючої інформації. Так наприклад, в різноманітних змаганнях намагаються дезінформувати суперника, надаючи з одного боку неповну інформацію про об’єкт, що його цікавить, а з іншого – багато сторонніх, схожих на правдиві, повідомлень, які навмисне організовано так, щоб призвести суперника до неправильних висновків і прийняття на їх основі рішень, вигідних протилежній стороні, виграти у нього час, коли знання істинного стану справ вже не зможе бути використане ним на свою користь, і т.п. Так організовану інформацію, призначену для спантеличення суперника, називають дезінформацією. Об’єктивну інформацію можна одержувати за допомогою нормально працюючих датчиків, вимірювальних приладів. Повідомлення об’єктивне, якщо воно не залежить від судження будь-кого. Для систематизації знань зручно скористатися таблицею, в якій вказані властивості інформації та тлумачення цих властивостей. Вимірювання інформації Оскільки немає відповіді на питання про те, що таке інформація, то і питання про кількість інформації (багато інформації, мало інформації), та одиниці вимірювання інформації слід визнати некоректними. Питання вимірювання інформації викликає дискусії серед методистів, вчителів. Багато авторів підручників з інформатики пропонують вводити поняття вимірювання інформації через біт, але це неправильно. Для з’ясування такого питання доцільно розглянути приклади: 1. Правильно, що потріпана книжка, якщо вона не містить вирваних сторінок, несе для Вас стільки ж інформації, скільки така сама нова? 2. Кам’яна брила вагою в три тони несе для археологів стільки ж інформації, скільки її якісний фотознімок в журналі. 3. Коли Київська радіостанція передає останні вісті, то одну і ту саму інформацію одержує і мешканець Києва і мешканець в Криму. Але потік енергії радіохвиль в Криму набагато менший, ніж в Києві. З таких прикладів легко зробити висновок, що потужність сигналу, також і вага носія, не можуть служити оцінкою кількості інформації, яка переноситься за допомогою сигналів. Наприклад, довжину текстового повідомлення природно вимірювати кількістю літер, довжину повідомлення, що передається за допомогою двох знаків “крапка” і “тире” (азбука Морзе) – кількістю таких знаків у повідомленні і т.д. Так в повідомлені “коса” – 4 літери, але яку саме інформацію воно несе не завжди ясно. Але при збереженні на носіях інформація займає певне місце. Саме на це необхідно звернути увагу учнів. Тому цілком коректним є питання про величину (кількість знаків, довжину тексту, площу графічного зображення тощо) повідомлення та відповідні одиниці вимірювання. Прийнято позначати одиниці вимірювання ємності запам’ятовуючих пристроїв через біт, байт, Кб, Мб і за їх допомогою порівнювати, яка інформація займає який обсяг в запам’ятовуючих пристроях. Вчителю доцільно навести приклади, за допомогою яких учням стане зрозуміло, що в одному і тому самому за об’ємом запам’ятовуючому пристрої може зберігатися різні за типом повідомлення. Наприклад, в 1000 Мб. можна розмістити: • 50000 сторінок тексту або 150 романів; • 150 штук кольорових слайдів високої якості; • 1,5 годинну аудіозапис промови політичного діяча; • 10 хвилинний стерео музичний фраґмент, записаний на CD; • 15 секундний фільм високої якості запису; • за 1000 років протоколи операцій з банківським розрахунком. Крім того, необхідно пояснити учням, що інформація може оцінюватися людьми з різних точок зору – за змістом, за важливістю. Тут необхідно дати учням уявлення про те, що інформація, яку несе повідомлення, залежить від того, як буде аналізуватися повідомлення і як буде на основі такого аналізу синтезуватися нова інформація. З одного й того ж повідомлення, одного і того ж запис, малюнка, із аналізу одного і того ж предмета, явища різні люди можуть зробити зовсім різні висновки, виконати різний аналіз однакового явища, тобто одержати різну інформацію, проводячи синтез результуючої інформації за різними правилами, в залежності від того, на базі якої інформації виконується аналіз вихідної та синтез нової інформації. Слід зазначити, що довжина повідомлення, яку можна визначити тривалістю його передавання чи приймання, чи кількістю знаків, які воно містить, чи ще якимось чином, нічого не говорить про те, багато чи мало корисної інформації несе повідомлення, чи воно несе лише шум. Іноді повідомлення, що передається за допомогою лише одного знака, може нести набагато більше корисної інформації, ніж інше повідомлення, що передається за допомогою великої кількості знаків. Наприклад, важко сказати, яке з трьох повідомлень “ж-ж-ж-ж”, “ж-ж-ж-ж-ж-ж”, “ж-ж-ж-ж-ж-ж-ж-ж-ж” несе більше інформації і якої саме. Неясно також, яку інформацію несуть повідомлення 2*2=5, 2+2=10. Якщо повідомлення занадто довге і містить занадто велику кількість знаків, воно може бути не сприйнятим, і інформація, яку воно несе, швидше за все стане шумом. Якщо ж таке довге повідомлення поділити на частини, тоді аналізуючи такі частини кожну окремо, іноді можна знайти у повідомленні набагато більше інформації, ніж при намаганні одразу сприйняти все повідомлення. Наприклад, якщо одразу намагатися викласти велику кількість фактів, то швидше за все послідує прохання «Не поспішайте і розповідайте все по порядку з самого початку». Якщо одразу прочитати весь підручник з математики, то швидше за все при цьому буде отримано набагато менше корисної інформації, ніж при поступовому його вивченні. З іншого боку не всяке повідомлення доцільно і можливо ділити на частини і не на довільні частини можна ділити повідомлення. В залежності від того, на які частини буде поділене повідомлення, воно може набути зовсім різних тлумачень. Наприклад, слова із вірша Тараса Григоровича Шевченка «Тут пана немає, Усі ми однако на волі жили!» як єдине ціле мають зміст, що значно відрізнявся б від змісту роз’єднаних частин. Аналогічно слова із вірша “Жорна” Василя Симоненка “Каміння клацало зубами в жорнах” як єдине ціле справляють враження набагато відмінне від тих, які вони були б, коли б ті ж слова подати відокремленими одне від одного. Рис.2, Рис.3. Аналогічно відокремленим одне від одного словам “козацька чайка” (Рис.2, Рис.3) чи “чумацький шлях” чи “морський язик” швидше за все буде надано зовсім іншого тлумачення, ніж вказаним словосполученням. Нарешті одні і ті ж слова чи сполучення слів можуть мати різні значення. Наприклад, слова “виглядати”, “коса” (Рис.4, Рис.5), “замок”, “журавель” (Рис. 6, Рис.7), “час” можуть набувати зовсім різних значень залежно від контексту. Рис.4, Рис.5 Для закріплення понять інформації, повідомлення, шуму, мови, носіїв інформації, подання та вимірювання інформації можна запропонувати виконати учням такі вправи та дати відповіді на питання: 1. Що означає повідомлення у вигляді чобота, вивішеного над дверима крамниці ? 2. Якщо над яром вигукнути слово “луна” і у відповідь почути відлуння – слово “луна”, чи отримується при цьому якесь повідомлення ? Якщо так, то яке? Про що? 3. Чи однакову інформацію несуть повідомлення “+” і “знак додавання”? 4. Чи однаково сприймають різні люди однакове повідомлення? Наведіть приклади. 5. Наведіть приклади, коли повідомлення має різний зміст залежно від того, які властивості цікавлять людину? 6. Наведіть приклади повідомлень, команд, вимог, правил, законів, які повинні різними людьми за різних обставин тлумачитись однаково? 7. Наведіть приклади повідомлень, зрозумілих тільки деякій людині, групі людей? 8. Наведіть приклади, коли інформація перетворюється на шум, та навпаки шум – перетворюється в інформацію? 9. Наведіть приклади різних мов, за допомогою яких можна подати повідомлення для різних людей? 10. Чи існують мови для подання повідомлень через тварин? Наведіть приклади. 11. Чи існують мови для подання інформації через деякий автомат? Наведіть приклади. 12. Чи можна повідомлення передавати за допомогою технічних пристроїв? Наведіть приклади. 13. Чи є для вас інформацією фільм, який не вдалося переглянути? 14. Чи є вакуум носієм інформації? Способи подання інформації На етапі ознайомлення учнів з поняттям інформації доцільно ввести поняття мови, як способу подання інформації. Розповідь вчителя можна побудувати так. Повідомлення подають певною мовою. При цьому повідомлення може мати вигляд деякої послідовності знаків, жестів, нотного запису, живописного твору, музичного твору, звукозапису, відеозапису, кінофільму. Існує досить багато різних мов – мови різних народів, мова глухонімих, мова сигнальщиків на кораблях, мова спілкування двох людей, які не знають рідної мови один одного. Знаками можуть бути різні зображення, жести, кивання і похитування головою, кліпання очима, різні рухи рук, пальців, прикраси. Поняття мови не обмежується випадком спілкування між людьми, воно використовується і у випадку порівняно високо розвинених форм спілкування між іншими живими істотами. Так можна говорити про мову орієнтації бджіл, мову спілкування птахів, звірів (крики тривоги, закличні і загрожувальні, різноманітні рухи, пози тощо). Можливість переходу від одного способу подання інформації до іншого необхідно проілюструвати на конкретних прикладах, наприклад, на прикладі подання однієї тієї самої інформації за допомогою різних наборів символів та переходу від одного набору до іншого, наприклад від текстового повідомлення до графічного і ін. Важливим є розуміння того, від чого залежить подання інформації саме вибраною мовою і в яких випадках одне і те саме повідомлення подається різними мовами. Як правило, подання повідомлення добирається так, щоб його передавання було якомога швидшим і надійнішим, а його опрацювання було якомога зручнішим для адресата. Тому часто до текстів додають уточнюючі рисунки, схеми, фотографії, і навпаки, до рисунків, схем, фотографій – пояснюючі тексти. Важливо також, щоб повідомлення по можливості було коротшим, тобто його можна було якомога швидше прийняти і опрацювати, і разом з тим, за його допомогою можна було передати якомога більше інформації. До такого типу повідомлень відносяться, як правило, графічні образи з відповідними короткими текстовими поясненнями – географічні карти, схеми, креслення, таблиці, діаграми, спеціальні коди і ін. Носії інформації З поняттям носіїв інформації учні зустрічаються протягом всієї практичної частини шкільного курсу. При цьому доцільно описово ввести поняття носія інформації, звернути увагу учнів на існування досгоіснуючих і недовгоіснуючих носіїв інформації та окремо виділити носії, які використовуються для роботи з комп’ютерною технікою. Важливо, щоб учні розуміли, що поняття носія інформації виникло не саме по собі, а при необхідності людством зберігати та передавати інформацію на відстані та через різні проміжки часу. Вчитель може побудувати мотивацію введення поняття носія інформації таким чином. Зростаючі потоки інформації, необхідність збереження її у великих обсягах сприяли розробці і застосуванню носіїв інформації, що забезпечують можливість довготривалого її зберігання в більш компактній формі. Носій – фізичне середовище, у якому зберігаються повідомлення. Прикладами носіїв для тривалого зберігання повідомлень можуть бути: камінь, дерев’яна чи металева поверхня, папір, фото- і кіноплівка, магнітна, аудіо- та відеоплівка, магнітні та оптичні компакт-диски тощо. Особливе значення має подання повідомлень на довгоіснуючих носіях. Таке подання називають письмом. Прикладом може бути послідовність друкованих чи рукописних знаків, що сприймаються зором, письмо, що сприймається на дотик сліпими. Фіксація зображень, наприклад в кіно, також є письмом. Листи і газети – один із найдавніших прикладів передавання інформації через записи на довгоіснуючих носіях. Сьогодні крім паперових та інших поверхонь для подання повідомлень використовують магнітні плівки і диски, світловідбиваючі поверхні (лазерні диски), електронні схеми і інші пристрої. Прикладами повідомлень на недовгоіснуючих носіях є повідомлення, що передаються телефоном, жестами. Носії інформації можна розрізняти не тільки за матеріалом, із якого вони виготовлені, але і за способом їх виготовлення (наприклад, рукописні, машинописні), за специфікою призначення (мікрофотокопії, креслення, книги для сліпих, надруковані шрифтом Брайля). Для засвоєння поняття носія інформації доцільно запропонувати вправи на визначення носія інформації при різних способах її передавання і збереження: задача з математики, картина, опера, радіопередача, телевізійна передача, аромат квітки, смак лимону тощо. Практика свідчить, що поняття носія інформації є важким для учнів, особливо, якщо мається на увазі не матеріальний предмет, а наприклад, хвиля (електромагнітна, акустична, гравітаційна), стан речовини тощо. Інформація і повідомлення. Поняття про шум Важливо, щоб учні зрозуміли на інтуїтивному рівні різницю між поняттями інформації і повідомленням. Інформацію передають за допомогою повідомлень. Повідомлення передають за допомогою послідовності сигналів від джерела до приймача інформації. Середовище, через яке здійснюється передавання сигналів від джерела до приймача, називають каналом зв’язку. Повідомлення можуть бути усними, письмовими чи організованими якимось іншим чином. Прикладами повідомлень є: покази вимірювального пристрою, дорожні знаки, текст телеграми, розповідь оповідача, відповідь учня тощо. Вчителеві доцільно звернути увагу учнів на те, що не існує взаємноднозначної відповідності між інформацією і повідомлення: одну і ту ж інформацію можна передати за допомогою різних повідомлень. І навпаки, одне і те ж повідомлення може нести різну інформацію залежно від того, як інтерпретують (тлумачать) повідомлення різні люди чи одні і ті ж люди за різних обставин, на який предмет (які властивості) досліджується той чи інший об’єкт (явище природи) деяким суб’єктом (людиною). Це твердження вчителеві необхідно пояснити за допомогою достатньої кількості наочних, добре відомих учням прикладів. 1) Наприклад, про місце, де дозволяється переходити вулицю пішоходам, можна повідомити написом на спеціальному щитові «Перехід», або пофарбувавши місце переходу на дорозі білими і темними смугами, або встановивши спеціальний дорожній знак. 2) Слова «хороша погода» можуть означати і сонячну погоду, і дощову, і теплий літній день, і морозний зимовий. Слова «найкраща пора року» для одних людей можуть означати весну, для інших осінь, ще для інших – літо або зиму. 3) Слово “голова” може означати реальну голову людини чи тварини або рисунок голови, або людину, якщо це голова зборів, або мати значення, як у виразі “хліб – усьому голова”. 4) Кивок головою згори донизу в українців є знаком згоди, а у болгарів – знаком заперечення. 5) Оливова гілка – знак миру. 6) Один і той самий метал можна досліджувати на придатність для виготовлення посуду, прикрас, на стійкість проти окислювання (іржавіння), на крихкість, на придатність до кування, на температуру плавлення, електропровідність і т.д. Тому, наприклад, повідомлення “алюміній” за різних обставин може мати різний зміст залежно від того, які властивості металу цікавлять дослідника. 7) Сигнали карети швидкої допомоги для людини, яка на неї чекає, очевидно означають щось зовсім інше (що саме, напевне не може сказати ніхто, окрім цієї людини), аніж для людини, яка випадково перетинала шлях карети чи просто побачила карету на вулиці. Разом з тим учні повинні розуміти, що є цілий ряд всеможливих повідомлень, команд, вимог, правил вуличного руху, правил техніки безпеки, правил поведінки, моралі, етики, законів суспільного життя, стосовно яких розбіжність тлумачень і відповідної поведінки дуже небажана, а часто і неприпустима. Іноді за попередньою домовленістю з адресатом повідомлення навмисне конструюють так, щоб інформація, яку воно несе, була доступна лише адресатові. Сторонні люди на таке повідомлення або не звернуть уваги, або нададуть йому тлумачення зовсім іншого від прихованого в ньому. Особливої уваги потребує поняття шуму. Необхідно, щоб учні зрозуміли такі положення: 1. Якщо повідомлення не несе корисної інформації, тоді воно несе шум. 2. Інформація може перетворюватися в шум, і навпаки, шум може перетворюватись в інформацію. Засвоїти ці положення учням допоможуть приклади. 1) Досить часто різні розповіді про ліки та відповідні оголошення і описи на телебаченні, радіо, на рекламних щитах не привертають уваги глядача і не несуть для нього корисної інформації, тобто несуть шум. Однак, може трапитись, що багато разів бачене оголошення чи опис раптом приверне увагу глядача і він знайде в ньому корисну інформацію, наприклад в описах ліків в разі захворювання. В такий спосіб шум перетворюється на інформацію. Після цього це ж повідомлення знову перестане нести корисну для глядача інформацію, і в такий спосіб інформація перетворюється на шум. 2) Якщо кілька разів повідомляється про одну і ту ж таємницю, то перше повідомлення несе інформацію, а наступні такі ж повідомлення для однієї тієї самої людини – шум. В такий спосіб інформація перетворюється в шум. Навпаки, якщо якомусь повідомленню спочатку не надавали значення і вважали, що воно не несе корисної інформації, а пізніше в цьому ж повідомленні виявили корисну інформацію, то в такий спосіб шум перетворюється в інформацію. Доцільно зауважити, що всі перераховані поняття та терміни потребують значної кількості прикладів. Причому, як показує практика, приклади повинні бути наочними, тобто вчителю потрібні відповідні малюнки, або для підвищення мотивації та інтересу учнів можна зробити з потрібних малюнків комп’ютерну презентацію за допомогою засобу MicroSoft Power Point та запропонувати учням, переглянувши її, зробити відповідні висновки.
 
  Сегодня были уже 1 посетителей  
 
Лаптєв Олег Володимирович © 2010 pc201010.ru.gg
Этот сайт был создан бесплатно с помощью homepage-konstruktor.ru. Хотите тоже свой сайт?
Зарегистрироваться бесплатно